Від гірничопромислової школи до центру професійно-технічної освіти – історія заснування та розвитку
Заклад освіти пишається багаторічною та насиченою історією. У 1948 році Радою міністрів СРСР було прийнято рішення про будівництво в Прибузькому регіоні низки вугільних шахт та робітничого селища шахтарів. З цією метою утворилось перше Волинське будівельне управління, яке очолив досвідчений шахтобудівник Онисим Антонович Курмаза. На будівництво Волинських шахт і робітничого селища з’їхались шахтобудівники з усієї Волині та Львівщини. Успішне освоєння вуглевидобутку перетворило робітниче селище у місто Нововолинськ. Промисловий видобуток вугілля на перших Нововолинських шахтах №№1, 2, 3 обумовив потребу у підготовці шахтарських і будівельних кадрів. У 1952 році Волинський обком КП(б)У направив у Нововолинськ директора Ковельського ФЗО, секретаря партійної організації «Волиньшляхбуду» Василя Степановича Дорофеєва. Завдячуючи організаторським здібностям і наполегливій праці Василя Степановича була відкрита гірничопромислова школа міста Нововолинська (наказ Житомирського управління профтехосвіти №330 від 28.11.1953).
В.С. Дорофеєв пропрацював на посаді директора Нововолинської ГПШ №1 з 24.11.1953 року по 29.11.1961 року та після виходу на пенсію залишився у ГПШ на посаді викладача суспільних дисциплін. Приміщення гірничопромислової школи знаходилось на вулиці Нововолинський, 10 (тепер тут розташований Нововолинський електромеханічний технікум). У ГПШ №1 навчалась, в основному, молодь з Волинської, Львівської та Рівненської областей України за професіями: помічник машиніста гірничих комбайнів, машиніст-моторист шахтних машин та установок, електрослюсар, арматурник-бетонник, сантехнік-монтажник, муляр-лицювальник, штукатур-фасадник, робітник машинних лав. У період із 1953 по 1961 роки ГПШ №1 готувала для потреб народного господарства біля 200 кваліфікованих робітників щороку.
ІІІ випуск машиністів-мотористів
Нововолинської ГПШ №1 у 1956 році
Учні гірничопромислової школи
17 серпня 1955 року в зв’язку зі зростанням потреби у кваліфікованих робітниках і збільшенням кількості учнів, школа була перебазована в село Будятичі Іваничівського району, де розмістилась в приміщеннях колишньої ІV резервної Будятичівської застави.
8 травня 1962 року директором Нововолинської ГПШ №1 було призначено С.В. Єфремова, учасника Великої Вітчизняної війни, офіцера запасу.
Наказом Львівського обласного управління профтехосвіти №286 від 6 червня 1962 року Нововолинську ГПШ №1 було реорганізовано в Нововолинське ПТУ №20. У цей час контингент учнів збільшився до 600 чоловік, зміцнилась навчально-матеріальна база, розширився діапазон робітничих професій. По запущені виробництва Нововолинської бавовнопрядильної фабрики у 1967 році, в училищі було розпочато підготовку робітничих кадрів для текстильної промисловості – рівняльниця, крутильниця, прядильниця. Збільшення кількості учнів і професій змушувало розширювати й зміцнювати матеріальну базу навчального закладу. За сприянням і безпосереднім керівництвом С.В. Єфремова було добудовано їдальню (зараз лабораторія кухарів), у 1968 році побудовано третій учбовий корпус, приміщення слюсарних майстерень, обладнано нові кабінети, розпочато будівництво училищної котельні.
Учні гірничої групи на жовтневій демонстрації 1963 року
20 березня 1970 року Нововолинське ПТУ №20 реорганізовано в МПТУ №1 та його директором було призначено Миколу Дмитровича Меркулова, який до цього часу очолював Нововолинське ремонтно-будівельне управління. За спогадами колишнього викладача спецдисциплін С. Борака Микола Дмитрович був дбайливим керівником і здібним інжером-будівельником, постійно слідкував за новітніми технологіями та впроваджував їх у навчальний процес.
З 22 березня 1971 року директором Нововолинського МПТУ №1 було призначено Миколу Микитовича Беседу, який працював на інженерних посадах шахт міста. У цей час контингент учнів збільшився до 1000 чоловік, тому Микола Микитович став ініціатором розбудови нового типу училища на 480 місць і гуртожитку на 220 учнів. На той час підготовку кваліфікованих робітників в училищі здійснювало понад 20 викладачів і 25 майстрів виробничого навчання. Через важку травму Миколі Микитовичу довелось залишити посаду, проте розпочату ним справу продовжив Олександр Вікторович Жаров, який обіймав посаду директора Нововолинського МПТУ №1 з 24 січня 1975 року по 25 жовтня 1977 року.
Початок будівництва нового центрального корпусу в 1972 році
До 1 вересня 1976 року завершилось будівництво нового комплексу училища, після здачі в експлуатацію якого збільшилась територія навчального закладу до 2 гектарів, було газифіковано приміщення їдальні та гуртожитку, капітально перебудовані старі приміщення, укомплектовано кабінети і лабораторії новим обладнанням, створено лабораторію електротехніки і автоматики. У 1976 році в Нововолинському МПТУ №1 вперше почали готувати робітників для харчової промисловості за професіями кухар та продавець бакалійно-кондитерських і гастрономічних товарів. З вересня 1976 року контингент учнів зріс до 1200 учнів.
З 27 жовтня 1977 року по 11 квітня 1980 року навчальний заклад очолював Анатолій Миколайович Васильцов, який продовжив розбудову училища, започаткував кабінетну систему з використанням технічних засобів навчання та здійснив перехід на підготовку кваліфікованих робітників із середньою освітою. Після відкликання А.М. Васильцова на посаду заступника головного інженера Нововолинської шахти №9 директором училища став Володимир Єгорович Омельченко, який разом з колективом училища зробив кілька нових і сміливих кроків: вдосконалили кабінетну систему навчання учнів; згрупували навчальні кабінети і виробничі майстерні за професійними напрямками; підбирали на посади педагогічних працівників кваліфіковані та компетентні кадри. З метою вдосконалення навчального процесу було побудовано та обладнано шахтний полігон. З переходом на новий етап розвитку профтехосвіти та впровадження обов’язкової середньої освіти в профтехучилищах Нововолинське МПТУ №1 у 1984 році було реорганізовано в СПТУ №1. За зміцнення матеріально-технічної бази і підготовку учнів з гірничих спеціальностей Нововолинське СПТУ №1 зайняло ІІІ місце серед гірничих училищ Держкомітету профтехосвіти СРСР. Колектив Нововолинського СПТУ №1 на той час налічував понад 100 педагогічних працівників, у числі яких - 20 викладачів і понад 70 майстрів виробничого навчання.
З 1 червня 1989 року по 27 грудня 1993 року директором Нововолинського СПТУ №1 був Анатолій Іванович Каліновський. У цей час в училищі започатковано нову спеціальність – слюсар з ремонту автомобілів, електрозварювальник, створено навчально-виробничу дільницю з ремонту автомобілів. Проте складна економічна та політична ситуація в країні далась в знаки, А.І. Калиновського було звільнено з посади директора. Наказом Волинського обласного управління освіти і науки від 1 березня 1994 року директором Нововолинського СПТУ №1 призначено Любов Миколаївну Соколову, яка вже з 1991 року працювала в училищі заступником директора з виховної роботи.
4 червня 1997 року згідно наказу МОН України №77 Нововолинські СПТУ №1 і №13 були реорганізовані та об’єднані в Нововолинське ПТУ №1, до якого приєдналось УКК, в училищі створено три відділення. Крім того, розпочато підготовку з професії офіціант, бармен, буфетник, проведено паспортизацію 13 робітничих професій, налагоджено проходження виробничої практики з усіх професій на виробництві. У цей період навчально-матеріальна база училища налічувала 57 навчальних кабінетів, 15 навчально-виробничих майстерень, 9 лабораторій, 3 навчальних полігони, 1 учбову шахту. Слід відмітити, що завдяки реорганізації ПТУ № 1, зміцненню матеріально-технічної бази, підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, училище пройшло акредитацію в Міністерстві освіти і науки України й стало державним професійно-технічним навчальним закладом ІІ атестаційного рівня та затвердило власний Статут наказом МОН України від 27 травня 1999 року.
У 2002 році Л.М. Соколову було обрано депутатом міської ради, новим директором Нововолинського ПТУ №1 призначено Валентину Іванівну Приступу, заступника директора з навчальної роботи, викладача-методиста, відмінника освіти України.
Очоливши колектив Нововолинського ПТУ №1, Валентина Іванівна обрала шлях вдосконалення навчально-виховного та виробничого процесу, підвищення ефективності підготовки кваліфікованих, конкурентоспроможних робітників. Відтак, наказом МОН України №211 від 7 квітня 2003 року професійно-технічне училище №1 міста Нововолинська реорганізовано у Нововолинське вище професійне училище, директором якого й призначено Валентину Іванівну Приступу. В училищі розпочалась ступенева підготовка молоді за спеціальністю «експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв» освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст».
Коментарi